Проблема не в грошах і не в правилах. Як держава робитиме дороги безпечнішими

Менеджер реформ Міністерства інфраструктури Віктор Загреба про війну між радянською та європейською інженерними школами, нові підходи та розподіл коштів на дороги. Віктор Загреба працює менеджером реформ дорожнього сектору у Команді підтримки реформ у Міністерстві інфраструктури України. Під час дискусії «Реформи у сфері безпеки руху. Правові та інфраструктурні аспекти», організованої платформою «Твоє місто Львів», він розповів про те, які зміни готує міністерство, що заважає вулицям і дорогам в Україні бути безпечними вже зараз, чому в нас такий різнобій із дорожніми знаками та куди підуть гроші з Дорожнього фонду. Далі пряма мова.
Минулий рік був визначним у сфері безпеки дорожнього руху в Україні. Ми нарешті починаємо розвертати наші підходи від пострадянських до тих, які діють у Європейському Союзі. З 1 січня 2018 року стандарт обмеження швидкості в населених пунктах у нас як у Європі – 50 кілометрів на годину. Але це тільки перший крок у цьому напрямку.
Радянський підхід передбачає, по-перше, звинувачення жертви, по-друге, пошук винного в кожній дорожньо-транспортній пригоді та його покарання. Логіка така: поводьтеся чемно, не порушуйте правил, і все буде добре. Цей підхід був поширений в усьому світі до вісімдесятих років, але від нього відійшли. Він виявився непродуктивним в усіх країнах. Керування автомобілем, особливо на великій швидкості – складний процес, у якому люди схильні брати надмірні ризики, помилятися, неправильно оцінювати обстановку, бути неуважними, відволікатись. І порушувати правила навмисно чи ненавмисно. Казати «самі винні» не є правильним.
Більш відповідальний і сучасний підхід – це безпечна система. Він передбачає, що відповідальність несемо ми – місцева та центральна влада, ті, кому суспільство доручило приймати рішення у сфері дорожнього руху. Наше завдання – збудувати систему, за якої люди роблять менше помилок, менше порушують правила. А їхні помилки, які все-таки трапляються, призводять до якомога менш тяжких наслідків. Принаймні, ніхто не має гинути.
Або ми – влада – беремо відповідальність на себе, або перекладаємо її на поганих водіїв, яких треба карати, а якщо покарання не діють, карати ще більше. Посилювати покарання нескінченно, аж до ув’язнення за порушення правил дорожнього руху – це абсурд. Нам не потрібно саджати до в’язниці людей працездатного віку, якщо ми можемо натомість просто зменшити ризики.
Дуже важливо виміряти проблему, про яку ми говоримо. Скільки людей загинуло на дорогах у Львові в 2017 році? Скільки було травмовано? Сім тисяч дорожньо-транспортних пригод, у яких загинуло сорок дві особи, постраждало 1081. Третина загиблих – пішоходи. Ці цифри – остаточні: ми нічого не можемо зробити, коли людина вже загинула. Але є й інші індикатори безпеки дорожнього руху: швидкість руху автомобілів, кількість водіїв, які пристібають ремені безпеки. У Львові торік цей показник становив 25%. Це відносно багато для України – більше мали тільки Дніпро й Київ – але все одно це критично мала кількість людей.
На жаль, соціальна і юридична норми щодо цієї проблеми в Україні протилежні. В інших випадках вони можуть збігатись – наприклад, заведено ставати на червоне світло чи вмикати фари, коли темно. Але щодо ременів соціальна норма, на жаль – не пристібатися. Штраф 51 гривня – це смішно. Це менше, ніж коштує півгодини роботи поліцейського патруля.
Ще один проміжний індикатор безпеки – користування мобільними телефонами за кермом. Усі знають, чому це погано: це відвертає увагу, особливо сидіння в інтернеті та написання текстових повідомлень. Згідно з дослідженням, 16% львівських водіїв використовують телефони та ґаджети, керуючи автомобілем. Коли ви йдете вулицею чи їдете в іншому автомобілі, ми не можете розраховувати, що такий водій бачить вас, а не дивиться в екран свого смартфона.
Є й інші індикатори – їхній повний перелік можна побачити на сайті Міністерства інфраструктури. Реформи, покликані підвищити безпеку на дорогах, ідуть у трьох головних напрямках. Перший – інфраструктурний: реконструкція та будівництво доріг і вулиць у такий спосіб, аби зменшилась швидкість руху, пішохідні переходи стали більш помітними, а перехрестя – безпечними. В державному бюджеті є гроші на будівництво та ремонт доріг державного рівня, а в місцевих бюджетах – на місцеві дороги.
Добра інфраструктура – це як гравітація: вона працює незалежно від того, чи ви в неї вірите, чи не вірите. Якщо у місті правильно спроектовані вулиці, острівці безпеки, кільця тощо, навіть найбільш відчайдушні порушники правил, п’яні та агресивні водії відчувають обмеження.
З правилами дорожнього руху в Україні все гаразд, і відсотків на дев’яносто п’ять вони збігаються з європейськими. Проблеми є з застосуванням правил на практиці, зокрема з розміткою та знаками.
Вони дуже часто організовані нелогічно, водії їм не довіряють, і тому вони мають для водіїв рекомендаційний характер. Зараз ми намагаємось дати раду проблемі дорожніх знаків – ця сфера виявилась дуже заплутаною та корумпованою. На жаль, чимало нових дорожніх знаків, які встановлюються, від початку не відповідає державним стандартам. Ми маємо на це дуже опосередкований вплив, безпосередньо ж те, які знаки стоять на дорогах, залежить від органів місцевого самоврядування або служби автодоріг області.  Цього року сподіваємось мати проект уніфікованих дорожніх знаків.
Кожен, хто бував у Європі, знає, що реальне обмеження швидкості на кожній вулиці визначається знаками та залежить від конкретних факторів ризику: переходів, кількості й ширини смуг, наявності відбійників тощо. Ці обмеження встановлює муніципалітет. Кампанія «За безпечні дороги» надіслала нам дуже цікаву і добре продуману методологію з урахуванням понад тридцяти факторів ризику. Вона дозволить, наприклад, на одних вулицях підвищити обмеження швидкості до 70, а на інших знизити до 40. Незабаром обговоримо методологію на круглому столі.
Деякі з наших стандартів проектування застарілі, але загалом вони не такі погані, як про них кажуть. 2017 року було розроблено – до речі, за активної участі львів’ян – нові будівельні норми для доріг і вулиць у населених пунктах. Новий державний стандарт скоро буде погоджений і затверджений. За ним смуги руху стануть вужчими, ніж 3,75 метра, будуть передбачені острівці безпеки, захищені смуги для лівого повороту тощо. Ми розробляємо рекомендації та типові рішення для проектування доріг і вулиць, які підвищуватимуть рівень безпеки. До кінця квітня 2018 року вони мають бути опубліковані.
Другий напрямок – освітній і просвітницький. Йдеться передусім про дорослих людей, учасників дорожнього руху, в більшості випадків – про водіїв, які їздять за кермом легковиків. Звісно, треба працювати з дітьми, звісно, необхідно пояснювати світоглядні речі пішоходам, але більшість травм і смертей зумовлена помилками та порушеннями правил із боку водіїв. Тому просвітницькі кампанії спрямовані саме на них. 2018 року в українських медіа відбудеться принаймні одна велика просвітницька кампанія, присвячена швидкості руху. Сподіваюсь, вона буде скоординована з діями патрульних, бо найкраще такі кампанії працюють паралельно із підвищеною увагою поліції – наприклад, до перевищення швидкості, ременів безпеки, мобільних телефонів за кермом тощо. Власне, третій напрямок – робота правоохоронців: виявлення та попередження порушень, роз’яснювальні бесіди, штрафи.
Втім, ми не схильні перекладати всю відповідальність на поліцію: її роль – це як роль судді у футбольному матчі. Суддя важливий на полі, але він – не єдина причина того, що гравці дотримуються правил. Ось і тут страх перед покаранням не має бути єдиною причиною: повинна важити свідомість, культура і освіта учасників руху. Поліція ж дає людям відчуття контролю: вони повинні знати, що за ними хтось наглядає. Вже кілька років в Україні ніхто не вимірює швидкість автомобілів. Ми дуже чекаємо, коли в патрульних машинах з’являться радари, які зможуть вимірювати швидкість на ходу – це позитивно вплине на безпеку руху.
Ми сподіваємось, що найближчим часом Державна програма підвищення рівня безпеки дорожнього руху в Україні на період до 2020 року буде затверджена Кабінетом Міністрів. На жаль, процес її ухвалення вже двічі зупиняли народні депутати. Зараз він уже втретє завершений. Коштів на цю програму фізично ще немає: Державний дорожній фонд існує лише на папері. Перші живі гроші з нього потраплять до розпорядників, імовірно, у квітні 2018 року. 65% коштів фонду піде на дороги державного значення, 30% потрапить до обласних державних адміністрацій та має бути витрачено на дороги місцевого значення, 5% піде на безпеку в межах програми.
Досить великі гроші закладені на камери,інформаційні технології та системи збору даних. Нещодавно нарешті опублікували новий державний стандарт відеофіксації порушень правил дорожнього руху, зараз до нього збирають зауваження і пропозиції. Система працюватиме так: Міністерство внутрішніх справ матиме сервер, який оброблятиме інформацію, та надсилатиме «листи щастя». Але камери в населених пунктах закуповуватиме й утримуватиме муніципалітет або об’єднана територіальна громада, а на трасах державного значення – Служба автодоріг.
Брак грошей – найменш вагома з причин, які не дозволяють швидко розв’язати проблеми дорожнього руху в Україні. Гроші є в державному і в місцевих бюджетах; кожен раз, коли водій заправляє автомобіль, він сплачує акциз, який іде в Дорожній фонд. Є фонд регіонального розвитку, кредити, ґранти. Кількість грошей надалі зростатиме. Справді бракує підходів, стандартів, вдалих проектних рішень, бо досі живі позиції радянської школи проектування. Її представники, замість проектувати безпечні дороги, гальмують і ріжуть ініціативи архітекторів та інженерів, посилаючись на будівельні норми. Бракує також проактивної позиції депутатів місцевих органів самоврядування.
Нагадаємо, у Львові стартував масштабний інформаційно-просвітницький проект із безпеки дорожнього руху. Серед заходів, що мають збільшити безпеку львівських доріг – навчання та флешмоби серед школярів, тренінги для водіїв, просвітницьку кампанію в медіа, соціологічне дослідження, серію публічних дискусій про виклики та проблеми в дотриманні правил дорожнього руху.
Організатори проекту «Безпечні дороги» – медіа-хаб «Твоє місто», соціальна ініціатива Української греко-католицької церкви «Хтось не зробить», у співпраці з кафедрою соціології «Львівської політехніки», організацією Rotary Lviv International, Патрульною поліцією Львова за підтримки мережі магазинів Вухо.ком та ексклюзивного партнера – компанії Aria Group (офіційний дилер BMW, Volkswagen, Nissan, Honda, Seat).

Джерело: tvoemisto.tv

Comments are closed.