Галина Остра
Жовтий добродій. Працює біля школи на вул. Рубчака
Щоранку я прокидаюся і йду до школи. До тієї самої школи, яку давно вже закінчила. Беру зі собою жовтий плащ і льодяник. Я – жовтий добродій і допомагаю вранці переходити дітям через дорогу до школи.
Коли я ходила до школи, на дорогах було мало автомобілів, їздив тільки тролейбус, а всі в основному ходили пішки. Тоді ніхто не боявся переходити через дорогу. Тепер багато транспорту, і рухається він на високій швидкості. Багатьох дітей до школи ведуть батьки, бабусі, дідусі. Раніше на цьому пішохідному переході траплялися ДТП з участю дітей.
Коли я дізналася про можливість працювати Жовтим добродієм, то спочатку схвилювалася. На перший погляд це просто робота, але вона дуже відповідальна. Потрібно бути дуже уважним, слідкувати за дітьми і ситуацією на дорозі, бо вранці рух дуже інтенсивний.
У перший робочий день директор школи вийшов познайомитися зі мною
. Він сказав, що це слушно і потрібно. Батьки також дякують: і ті, в кого діти маленькі, і ті, в кого вже старшокласники.
Діти вже здалеку вітаються зі мною, усміхаються. Прошу їх, щоб вони на пішохідний перехід перші не виходили, а йшли за мною. І вони чемні. Впевнено йдуть, переконані, що я їх переведу. Крім того, їм роздавали буклети про правила безпеки на дорозі. Вони беруть з мене приклад і дивляться, як потрібно переходити дорогу. А коли стануть трішки дорослішими, то також зможуть комусь допомогти.
Щоб покращити безпеку на дорозі, потрібна спільна робота і з пішоходами, і з водіями. По цій дорозі часто їздять ті самі водії, і вони часто вже самі зупиняються, коли вранці бачать мене в жовтому одязі. Це дуже приємно. Хоча, є й такі, що дуже поспішають і дратуються. Але це спільна робота і відповідальність, усі мають взяти за правило знижувати швидкість біля шкіл і пропускати пішоходів на переходах.
Кожна волонтерська робота завжди дає позитивні емоції, тому що робити добро завжди приємно. Я працюю з гордістю, що це потрібно. А натомість отримую дитячі усмішки та їхнє щире «дякую». Якщо завдяки цьому вдалося вберегти від біди хоча б одну дитину, то це не даремно.
Галина Остра
Жовтий добродій. Працює біля школи на вул. Рубчака
Щоранку я прокидаюся і йду до школи. До тієї самої школи, яку давно вже закінчила. Беру зі собою жовтий плащ і льодяник. Я – жовтий добродій і допомагаю вранці переходити дітям через дорогу до школи.
Коли я ходила до школи, на дорогах було мало автомобілів, їздив тільки тролейбус, а всі в основному ходили пішки. Тоді ніхто не боявся переходити через дорогу. Тепер багато транспорту, і рухається він на високій швидкості. Багатьох дітей до школи ведуть батьки, бабусі, дідусі. Раніше на цьому пішохідному переході траплялися ДТП з участю дітей.
Коли я дізналася про можливість працювати Жовтим добродієм, то спочатку схвилювалася. На перший погляд це просто робота, але вона дуже відповідальна. Потрібно бути дуже уважним, слідкувати за дітьми і ситуацією на дорозі, бо вранці рух дуже інтенсивний.
У перший робочий день директор школи вийшов познайомитися зі мною. Він сказав, що це слушно і потрібно. Батьки також дякують: і ті, в кого діти маленькі, і ті, в кого вже старшокласники.
Діти вже здалеку вітаються зі мною, усміхаються. Прошу їх, щоб вони на пішохідний перехід перші не виходили, а йшли за мною. І вони чемні. Впевнено йдуть, переконані, що я їх переведу. Крім того, їм роздавали буклети про правила безпеки на дорозі. Вони беруть з мене приклад і дивляться, як потрібно переходити дорогу. А коли стануть трішки дорослішими, то також зможуть комусь допомогти.
Щоб покращити безпеку на дорозі, потрібна спільна робота і з пішоходами, і з водіями. По цій дорозі часто їздять ті самі водії, і вони часто вже самі зупиняються, коли вранці бачать мене в жовтому одязі. Це дуже приємно. Хоча, є й такі, що дуже поспішають і дратуються. Але це спільна робота і відповідальність, усі мають взяти за правило знижувати швидкість біля шкіл і пропускати пішоходів на переходах.
Кожна волонтерська робота завжди дає позитивні емоції, тому що робити добро завжди приємно. Я працюю з гордістю, що це потрібно. А натомість отримую дитячі усмішки та їхнє щире «дякую». Якщо завдяки цьому вдалося вберегти від біди хоча б одну дитину, то це не даремно.
